Інформація щодо незаконних археологічних розкопок в акваторії Чорного і Азовського морів 2014–2022

Після окупації Криму в 2014 році Російська Федерація незаконно привласнила бюджетну дослідницьку установу «Чорноморський центр підводних досліджень» та перетворила її на основну базу для проведення несанкціонованих підводних археологічних досліджень. Центр був створений  2012 році Радою Міністрів Автономної Республіки Крим (Україна). Без погодження з Україною, протягом 2014 - 2022 років Міністерство культури Російської Федерації видавало дозволи для проведення - незаконних - археологічних робіт в акваторії Чорного моря співробітникам вищевказаного Центру. Такі дозволи також отримував співробітник Інституту сходознавства Російської академії наук – Лебединський Віктор Вікторович. 

З незаконно досліджених під час розкопок кораблів вилучили значну кількість предметів. Їх внесли до каталогу Музейних предметів РФ, самі кораблі поставили на облік і внесли до переліку Об’єктів культурної спадщини РФ. Таким чином російська окупаційна влада вчергове привласнила культурну спадщину України всупереч міжнародному праву.

У результаті незаконної діяльності були виявлені нові об’єкти підводної археології - їхній статус у рамках національного законодавства України не визначений. 

Жодних звернень до профільних інституцій України від держави-окупанта про проведення розкопок і переміщення предметів з них не надходило.

Росія, на відміну від України, не є стороною Конвенції про охорону підводної культурної спадщини 2001 року. Тим не менш, поводження РФ із підводною культурною спадщиною України регулюється Конвенцією ООН з морського права 1982 року та вимогами звичаєвого та договірного міжнародного права щодо захисту культурної спадщини та, ширше, власності під час збройного конфлікту. І Україна, і Росія є учасницями Конвенції ООН з морського права. Цей міжнародний договір передбачає загальний обов'язок держав охороняти археологічні й історичні об'єкти, знайдені у морі, та співробітничати задля цього (ст. 303.1). Зобов'язання щодо співробітництва є актуальним навіть у ситуації оспорювання (нехай і в результаті порушення міжнародного права) суверенітету над територіальним морем.

Окрім згаданого положення морського права, правову рамку охорони підводної культурної спадщини формують й норми міжнародного гуманітарного права. Так, згідно ст. 5.1 Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року, держава-окупант має основоположний наскрізний обов'язок співпраці щодо захисту культурних цінностей. Як окупант, Росія повинна здійснювати будь-яку діяльність щодо збереження, вже не говорячи про додаткові дослідження або переміщення, у співпраці з компетентними органами України (ст. 5.1-2 Гаазької конвенції 1954 року). Будь-яке привласнення культурної спадщини забороняється. Ця загальна заборона свавільної та невиправданої апропріації стосується як культурних цінностей, зокрема підводних об'єктів, так і більш ширшої категорії державної, муніципальної та приватної власності (норми 40 і 41 звичаєвого міжнародного гуманітарного права, ст. 56 Положення про закони і звичаї війни на суходолі до IV Гаазької конвенції 1907 року). Ще у 2020 році, Прокурорка Міжнародного кримінального суду зазначила, що свавільна апропріація Росією власності, зокрема культурних цінностей, в окупованому Криму може становити воєнний злочин (п. 278).