Інформація про незаконні археологічні розкопки

перелік обʼєктів руйнації памʼяток Криму

Хансарай

Хансарай (Ханський палац у Бахчисараї) без перебільшення можна назвати квінтесенцією всієї археологічної та історичної спадщини Криму. Це не просто єдиний у світі приклад палацової архітектури кримських татар — це матеріальне свідчення багатовікової історії державотворення й політичної суб’єктності корінного народу України.

Палац, вписаний у долину р. Чурук-Су, де навколишні скелі, вузькі гірські проходи й дороги в них, долинні тераси й русло річки не тільки використовуються, але і стають невіддільною частиною комплексу Хансарая. Палац розташований у вузлі стародавніх магістралей, які пов’язували Центральний Крим (Акмесджид) з Гірським Кримом (Мангуп) і далі чорноморським узбережжям (Гурзуф або Балаклава та Інкерман). Його місце на історичній мапі Криму нерозривно пов’язане з розвитком спадщини Великого Шовкового шляху, складовою частиною якого свого часу були передмістя Бахчисарая: квартал Салачик і фортеця Чуфут-Кале. Хансарай був не тільки житлом кримського хана (у такого могутнього правителя було безліч інших палаців), а й був, перш за все, політико-адміністративним, судовим, духовним, військовим і економічним центром Кримського ханства. Навколо цього матеріального втілення кримськотатарської державності формувалася і його навколишня забудова — місто Бахчисарай.

Хансарай був заснований у 30-х рр. XVI ст. Останні значні перебудови комплексу відбулися у 20–30-х рр. ХІХ ст. Забудова, що збереглася загалом належить до II-ї половині XVIII ст. Археологічний шар являє собою руїновані на межі XVII / XVIII ст. — 20х рр. XIХ ст. будівлі найстарішої частини палацу. Значної шкоди комплексу наніс руйнівний землетрус 1698 р., погром російських військ 1736 р., «ремонти» в 1787 р. перед приїздом цариці Катерини, а також ремонти у 20–30х рр ХІХ ст. Достатньо пізнє заснування використовується російською пропагандою, як привід для того, щоб назвати пам’ятку, а разом із нею весь кримськотатарський народ, чужим стародавньому Криму елементом . Проте ми мусимо розуміти, що розташування палацу саме в долині р. Чурук-Су зумовлено глибоким історичним процесом. Перший палац насправді незалежних кримських ханів було розташовано вище за течією ріки в місцевості Салачік, що була передмістям фортеці Кале (сучасна назва - Чуфут-Кале), столиці середньовічного бейлику (князівства) Кирк-Єр. Перенесення столиці в Салачік із Солхату (Старий Крим) відбулося не пізніше 1448 р. і було зумовлено боротьбою першого хана Хаджи Ґерая разом зі своїм союзником державою Феодоро за торговельну незалежність Криму від генуезців і їхньої головної торгової факторії, а разом із цим важливим портом Великого Шовкового шляху, Каффи.

На сьогодні Хансарай являє собою складний комплекс архітектурних та історичних пам'яток і об'єктів археології . Вони представлені руїнами, розташованими як на території сучасного музею (Персицький палац, Старий Гарем, Посольський, Кухонний і Стайний корпуси, кілька палацових хамамів, пекарні, арсенал, Ханське медресе), так і на пустирях навколо (Зал Дивану Сахіб Ґерая) або під сучасною міською забудовою (Зимовий палац, громадський хамам Мухаммеда IV Ґерая). Як пам'ятка археології Хансарай займає більшу територію (майже на 2 га), ніж сучасний музей, який створено на основі архітектурних та історичних пам’яток. Здійснення окупаційної політики управління Хансараєм призвело до безповоротних втрат практично на всій території палацового комплексу. Однією з форм руйнації пам’ятки є незаконні археологічні розкопки: у 2015 р. було проведено незначну за обсягом розвідку в Посольському дворику; у 2016-2017 рр. були піддані розкопкам «під знищення» Басейний і Гаремний дворики, Палацова площа; у 2018 р. шурфувалися Біюк Хан-Джамі та Ханський цвинтар; у 2018-2019 рр. шурфуваннями було перекрито майже всю площу палацу, за винятком Біюк Хан-Джамі та Ханського цвинтаря. Повномасштабні розкопки Хансарая упродовж 4-х років методом шурфування й дослідження «під знищення» багато в чому обґрунтовуються прихованою російською політикою сегрегації відносно до кримськотатарської археології . Окупаційні «органи» охорони культурної спадщини Криму мають об’єктивні дані про наявність археологічної складової в Ханському палаці не пізніше, ніж із 2016 р. Але до сьогодні ними не вжито жодних заходів щодо визнання цього факту та її охорони. За браком правового статусу археологічної складової Хансараю окупаційна влада може абсолютно «законно» не помічати руїни стародавніх корпусів палацу й елементи його доброустрою під час новобудов . Наприклад, без жодного, навіть, незаконного археологічного дослідження у 2018 р. окупаційна адміністрація заповідника дала згоду на розкриття значної території на Палацовій площі; у 2020 р. під час доброустрою території навколо дюрбе 1764 р. Діляри-Бікеч було знищено культурний шар на глибині не менше ніж 0,3 м; у 2020 р. було локально знищено археологічний шар глибиною до 2м біля порталу між Персидським двориком і двориком ймовірного Залу Дивану Сахіб Ґерая; у 2021 р. було повністю знищено вимостку русла й супутні їй будівельні траншеї підпірних стін і арок, мостів набережної р. Чурук-Су протяжністю не менше 300 м; у 2021 р. під час планування ділянки важкою будівельною технікою серйозно пошкоджено наземну частину руїн і верхні горизонти культурного шару хамама Мухаммеда IV Ґерая.

Найбільш відчутними втратами для археології Хансараю можна назвати роботи 2016–2017 рр. в Басейному дворику, 2021 р. в руслі й на набережній р. Чурук-Су. У 2016–2017 рр. в Басейному дворику була відкрита яма для гасіння і витримки вапна (загальна глибина від сучасної денної поверхні до 4 м). Значні обсяги заготівлі будівельного матеріалу вказують на те, що вони належать до часу одного з етапів капітальної забудови Хансараю. Сама по собі яма за витримкою такої великої кількості вапна являє цінність для розуміння масштабу будівництва, складності його технологій і організації, а також хронології забудови палацу, тому що яма йде під фундаменти Літньої бесідки (не пізніше межі XVII — XVIII ст.). Від цього часу до нас дійшла обмежена кількість об’єктів, що робить кожен із них особливо цінним. Проте на місці ями було споруджено бетонну опору, яка повністю знищила комплекс.

Також виявився безповоротно втраченим пласт інформації щодо конструкції облаштування русла р.Чурук-Су. У 2021 г. «реставратори» згребли бульдозером усе нашарування в руслі нижче рівня материка. Була безповоротно знищена вимостка русла не пізніше XVIII ст., будівельні траншеї, які захищали фундаменти облицювання набережної й опор мостів.

Відсутність археологічних розкопок не просто знищує руїни старих корпусів і частин палацу, але веде до втрати справжніх скарбів, які сховано в ґрунті, що без контролю вантажиться технікою до самоскидів. Наприклад, під час робіт 2018–2019 рр. була зроблена унікальна знахідка: у Персицькому дворику було знайдено золотий перстень ханської доньки Кая-султан (померла 1718 г.). Її батько Селім II Ґерай керував ханством в 1743–1748 рр. Інша унікальна знахідка — гранітна колона. Ця знахідка потрапила в усі пресрелізи, як частина сонячного годинника. Однак вона була відкрита без належної фіксації під час копання ям музейними працівниками на території Палацової площі. Тому точно визначити чи є то частина сонячного годинника або колона з галереї певного знищеного корпусу палацу ми не можемо. Очевидним є лише те, що її цілеспрямовано сховали під огорожею Ханського цвинтаря.

Роботи 2016–2019 рр. несуть загрозу Ханському палацу, тому що ділянки розкопок вибираються, зважаючи на вимоги будівельників і не враховують закономірності топографії комплексу. Як підсумок археологи «не розуміють» того, що копають і своїми шурфами активно руйнують важливі й цінні комплекси. Подібний підхід може бути прийнятним тільки при первинному дослідженні пам’ятки археології, коли головним завданням є підтвердження наявності археологічних залишків на місці споруджуваних об’єктів. Застосування такої практики після першого року робіт несе в собі загрозу збереження і веде до безповоротної втрати «дослідженої» частини об’єкта .

Іншим важливим фактором руйнування археологічної спадщини Хансарая є прихована відмова йому в статусі археологічного об’єкта культурної спадщини. Окупаційна адміністрація продовжує розглядати Хансарай у якості пам’ятки архітектури другої половини XVIII — XIX ст. Це відкриває шлях «легальним» будівельним земляним роботам на його території без охоронних археологічних розкопок. Цим вирішуються два найважливіших завдання культурної політики Росії в Криму: легалізується знищення значної археологічної складової Хансарая і кримськотатарської спадщини загалом. По-друге, статус Ханського палацу змінюється зі столиці найбільшої держави Східної Європи на заштатний шляховий палац російських імператорів зі «східним» романтичним (пушкінським) колоритом.

Карта

Відповідальні особи

  • Герцен Олександр Германович - т.зв. «ТОВ «Кримське археологічне товариство»

Додаткові файли

Інформація відсутня